Меню

Контакти

Наша адреса:
Україна, м. Хмельницький, вул. Козацька, 19, офіс

Наші телефони:
+38(067) 208-60-53
+38(097) 182-28-67
+38(098) 644-37-87

E-mail:
natali11274@rambler.ru

Реєстрація

Погода

Погода в Хмельницком

Батурин–гетьманська резиденція

Новинка!

Програма туру:

Гетьманська резиденція, храми і монастирі. Качанівка – заповідник.


Батурин

Воскресенська церква (1803) - церква-усипальниця Кирила Розумовського. Батурин — колишня гетьманська столиця Лівобережжя. Місто розташоване на річці Сейм (басейн Дніпра), за 26 км від районного центру Бахмач Чернігівської області.

Місто було засноване на початку XVII століття. Вперше згадується в документах, датованих 1625 роком, у зв’язку із спорудженням Батуринської фортеці.

Назва міста Батурин походить швидше за все або від руського діалектного "батура" - башта, вежа або від тюркського імені Батур (Патур, Петер, Петро або за іншою версію Батир - богатир), серед носіїв якого є відомі князі-мурзи часів Золотої Орди.

Цитадель Батуринської фортеці3 1648 року Батурин, здобутий повсталими селянами і козаками, став сотенним містечком Чернігівського полку, а з 1649 — Ніжинського полку.

В 1663 в місці були підписані Батуринські статті. В Батурині  знаходилася резиденція гетьманів Лівобережної України (Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи).

2 листопада 1708 р. московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили Батурин, вщент зруйнували оборонний замок і саме місто. Керівників оборони Батурина (у тому числі полковника Дмитра Чечеля) вивезли до Глухова, де стратили. Решту оборонців, за твердженням автора «Історії русів», розіп'яли на хрестах, встановлених на плотах, і пустили за течією ріки Сейм.

Скульптурна композиція «Гетьманська слава». Пам'ятник об'єднує постаті п'яти гетьманів, життя та діяльність яких були пов'язані з Батурином - Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика та Кирила Розумовського1708 року у Батурині проживало близько 20 тисяч мешканців. Через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, що вціліли, жили по околицях. Після цього гетьманську резиденцію перенесено до Глухова (ближче до кордону з Росією).

З 1760 року Батурин став власністю гетьмана Кирила Розумовського, який мав намір повернути сюди гетьманську столицю. Після ліквідації полкового поділу України увійшов до складу Чернігівського намісництва, потім — Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії.

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва "Кочубеївський" з будинком генерального судді Василя КочубеяДо нашого часу збереглися: будинок генерального судді Василя Кочубея та палац гетьмана Кирила Розумовського (1803, архітектор Чарльз Камерон), реставрований у 1811—1813 рр. за проектом А. Б.Бєлозуда та інші пам'ятки.

Визначні місця Батурина : Покровський собор, 1789 р. , Воскресенська церква, 1803 р., Палац К. Розумовського, 1799— 1803 рр. А також з 1994 р. діє Батуринський державний історичний заповідник "Гетьманська столиця", триває реконструкція 3 об'єктів: будинку Кочубея, Воскресенської церкви та Воскресенської школи при храмі. З 22 серпня 2009 року відбулося відкриття відбудованого гетьманського палацу Розумовського.

23 вересня 2008 року смт Батурин віднесене до категорії міст районного значення.

Палац гетьмана Розумовського

Палац гетьмана Кирила РозумовськогоПалац Розумовського — пам'ятка архітектури, що є частиною Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

У 1750 році граф Кирило Розумовський отримав місто Батурин у подарунок від імперартиці Єлизавети Петрівни. Граф навідався сюди після отримання титулу гетьмана. За задумом, Батурин ставав столичним містечком з власним університетом (не здійснено). У 1754 р. заради реалізації величних задумів до міста запросили італійця Антоніо Рінальді (1710?-1794), що зажив великого авторитету на будівництві палацу Казерта біля Неаполя. Дослідникам ще належить встановити обсяги робіт, що виконав Рінальді в Батурині. Через три роки будівельні роботи в Батурині припинили і Палац гетьмана Кирила Розумовськогославетного архітектора А.Рінальді перехопила Велика Княгиня Катерина (майбутня імператриця). Рінальді довго і плідно працював у Петербурзі та його передмістях ( Оранієнбаумі, Гатчині, Ямбурзі).

Наприкінці життя при новій імператриці Катерині Другій, що скасувала гетьманство в Україні, граф, що перестав бути гетьманом, повернувся до Батурина. Плани дещо змінилися. Тепер мова йшла лише про побудову палацу для графа. Рінальді вже виїхав до Італії, де помер у 1797 р. Тому для виконання робіт було запрошено шотландця Чарльза Камерона, що тимчасово перебував без замовлень.

До проектування були запрошені відомі придворні майстри — Квасов, Аксамитов та Старцев. Це єдина будівля Чарльза Камерона в Україні. Камерон мало побудував за життя (він автор лише двох ансамблів — добудови лазень та галереї у Царському Селі та ансамблю у Павловську) — обидва шедеври. Третій ансамбль — у Батурині. Це третій шедевр архітектора. Палаців подібної мистецької вартості в Україні одиниці.

Палац Кирили Розумовського. Інтер'єр. Статуя Мельпомени. Ансамбль складався з палацу, двох флігелів та парку пейзажного типу. Палац будували у 1799—1803 рр. Ця триповерхова будівля-рідкісний в Україні зразок палладіанста, адже Камерон був палким прихильником творчості Андреа Палладіо. В ансамблі палацу Розумовського архітектор виявив здібності талановитого інтерпретатора палладіанства як течії в архітектурі.

За смертю графа будівництво припинили. Російська імперія майже постійно воювала чи захищала те, що встигла захопити. Дивний палац у провінції мало кого цікавив. І його отримали вояки імперії.

Син Кирила, Андрій Розумовський, обрав собі за місце жительства Відень. Він ніколи не цікавився місцевими краєвидами. Замість нього тут залишався його управитель, який більше цікавився теж не краєвидами, а матеріальними цінностями, що належали його господарю. За однією з версій, саме він підпалив палац, щоб сховати сліди своїх крадіжок.

Палац Кирили Розумовського.  Другий поверх. Гетьманська зала.Кирила Розумовського поховали в Батуринi, незважаючи на те, що сам він більшiсть свого часу проводив у Петербурзі. Його поховано у Воскресенськiй церкві, що була зведена 1803 році як усипальниця Розумовського. За свідченнями, лікар, що робив розтин гетьмана, був здивований великим розміром серця, тому i забальзамував його окремо. У 1927 році склеп Розумовського було розкрито. Було пограбовано нагороди i коштовності. Зрештою місцева більшовицька влада зачинила склеп. На 2008 р. нащадок Розумовського тимчасово Палац Кирили Розумовського. Другий поверх.  Інтер'єр. Статуї Талії та Евтерпи. заборонив відчиняти усипальню i проводити будь-які досліди.

З 1911 р. палацом опікувалось «Товариство захисту і збереження в Росії пам'яток мистецтва і старовини», на замовлення якого петербурзький архітектор Олександр Білогруд зробив обміри і численні фотографії палацу і також опрацював проект його відбудови. Розпочалися реставраційні роботи, що тривали до 1913 р.

У 2002 р. Кабінетом Міністрів України була ухвалена комплексна програма відбудови пам'яток заповідника «Гетьманська столиця». Процес реставрації просувався досить швидко. Станом на кінець 2009 року всі конструкції всередині були вже готові.

 

Качанівка (національний історико-культурний заповідник)

Національний історико-культурний заповідник «Качанівка»Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» — заповідник в селищі Качанівка Ічнянського району Чернігівської області на берегах річки Смош.

Створений 1981 року на основі палацового ансамблю та парку дворян­ської садиби, заснованої в 1770-х роках, яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що збереглася в комплексі. В лютому 2001 року заповіднику надано статус національного.

Другий будівельний період садиба переживає у 1808-1824 роках за нових власників — українського поміщика Григорія Почеки (1765-1816) і його дружини Параски Андріївни (за першим шлюбом Тарновської). Георгіївська церкваРозширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначення, закладається пейзажний парк.

Після вступу 1824 року у володіння Качанівкою поміщиків-меценатів Тарновських, починається найбільш цікавий період, що продовжувався більше 70-ти років і приніс славу цьому чарівному куточку малоросійського краю як своєрідному культурно-мистецькому осередку, який приваблював кращих представників творчої інтелігенції. Цьому сприяло архітектурно-художнє середовище, привітлива гостинність господарів і чарівна неповторність української природи, уособленої у величезному садибному парку площею понад 600 га.

Альтанка ГлінкиУрочище Качанівка розкинулось на околиці села на нерівному ландшафті місцевості. Верхнє плато займає палацовий комплекс будівель, які є пам'ятниками архітектури, нижнє — мальовничий парк з 12 ставками, павільйонами, скульптурами, парковими містками, «руїнами», амфітеатром.

Качанівський парк, площею 560 га, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним із найбільших пейзажних садів в Україні та Європі. Виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів кущових. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу — ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З екзотів привертають увагу бархат амурський, лох вузьколистий, птелея, катальпа.

Качанівський парк. «Романтичні руїни»Парк поділяється на дві частини — регулярну та пейзажну (ландшафтну).

Регулярна, прикрашена клумбами, розташована на підвищеному плато. Ця частина парку невелика і збагачена флігелями та спорудами різного призначення.

Ландшафтна частина значно більша, складається із гаїв і дібров, що чергуються з полянами і дзеркалами озер (загальна площа — 125,63 га), розташованими на нижньому плато. Тут збереглись паркові мости, Гірки Кохання і Вірності, «романтичні руїни» на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетнають парк у всіх напрямках.

Загальна довжина великої паркової дороги — 60 км.