Меню

Контакти

Наша адреса:
Україна, м. Хмельницький, вул. Козацька, 19, офіс

Наші телефони:
+38(067) 208-60-53
+38(097) 182-28-67
+38(098) 644-37-87

E-mail:
natali11274@rambler.ru

Реєстрація

Погода

Погода в Хмельницком

Білокриниця - Дубно - Тараканівський форт (замки, фортеці)

Новинка!

Програма туру:

Палац Любомирських-Острозьких, Радзівілів. Тараканівський форт - найзагадковіший об’єкт України.


В Україні якась сила-силенна Білокриниць. От лише на Тернопіллі тезки-села є в Підгаєцькому і Зборівському районі.

Потрібне нам село відоме з 1483 р. і розташоване за 4-5 км від райцентру. Білокриниця лежить на березі притоку Ікви, річечки Дядьківська Криниця. Один з найдивніших топонімів України.

Збаразький замокБілокриниця серед туристів відома своїм симпатичним палацем. Його й шукати не треба - при дорозі, за гарною неоготичною брамою. В багатотомній "Історії міст і сіл України" палац чомусь оптимістично названо пам'яткою архітектури XVI ст. Все, звичайно, з палацем не так райдужно.

Хоча так, саме в XVI ст. Білокриниця фігурує в документах як власність князів Збаразьких. Князі звели тут замок - звідкілясь Роману Афтаназі відомо, що був той мурований ренесансний форпост двоповерховим і з високими пивницями, і мав потужні чотири бастіони та наповнений водою рів. Все, як має бути. Князям, сподіваюся, подобалось. Татарам теж - бо інакше чого вони його захопили в 1603 році? Хоча ні, не подобався він татарам: бо, зхопивши, вони його знищили. А от князям він таки подобався: бо в 1606 р. вони білокриницький замок відбудували - вийшов майже точнісінько такий самий, як був, тільки тро-о-ошечки інший.

Збаразький замокКоли польський королевич Владислав йшов в 1617 р. на Москву, сподіваючись стати російським царем, він зробив зупинку на кілька тижнів в Білокриниці.

1631 р. помер, не залишивши нащадків, останній з князів Збаразьких, Юрій (Єжи), тож місцевість відійшла князям Вишнівецьким. В 1705 р. тут зупинявся гетьман Іван Мазепа. А вже в 1725 р. як придане за Урсулу Вишневецьку (хресним батьком якої був якраз Мазепа) Білокриницю отримує її чоловік, князь Міхал Радзівілл. Більшість з Радзівіллів мали досить дивні нікнейми. Цей конкретно ось був Рибонькою.

Це ще не все: від Радзивіллів маєток переходить до Олександра Колонна-Чосновського (Alexandr Colonn-Czosnowski). О! От і Чосновські. Ні, не так: Чосновскій. Однина: адже після його смерті маєток в Білокриниці купив якийсь російський філантроп А. Воронін (помер в 1890 р.), який і став останнім власником палацу - а заодно і 4797 десятин полів і лісів навколо.

З правами на власність розібралися, розберемося з власністю. Повернемося до князів Вишневецьких. Вони переважно мешкали в Вишнівцю, тож білокриницький замок занепадав. Північно-західному бастіону і половині західного валу тоді взагалі кінець прийшов. В 1806 р. весь замок зжерло полум'я - і наступні кілька десятиліть він являв собою лише мальовничу руїну, яку й видно на одній з головних картинок на сторінці (літографію Піллера датують серединою ХІХ ст.). Саме тоді краєзнавець Тадеуш Єжи Стецький зробив заміри споруди - тож ми в курсі, що замок був 35 саженів завдовжки, 9 завширшки, 5 заввишки - і налічував близько 40 покоїв і залів. Рови в 6 саженів шириною оточували споруду з усіх боків.

Збаразький замокОлександр Чосновський зводить неоготичний палац в Білокриниці десь після 1850 р., включаючи в новобуд шматок раритету: мури лівого крила старого замку. Але новий палац настільки сильно відрізняється від замку-попередника, що говорити про РЕКОНСТРУКЦІЮ немає жодної можливості. Та й про ПЕРЕБУДОВУ теж: це нова споруда з шматочком старої. Ймовірно, каміння старого замку пішло на будівництво нового палацу, але це ж не рахується.

Був і парк, як без нього. Заснований самим Діонісієм Міклером десь в середині ХІХ ст.

Чосновський прорахувався: грошей на масштабну реконструкцію ще й правого крила замку в нього не було. А потім він ще й раптово помер. В часи Вороніна руїни замку ще існували, але росіянин ними не зацікавився, а просто розширив палац. В заповіті Воронін весь маєток + 80 000 карбованців призначив на заснування і утримання сільсько-господарської школи для хлопчиків. Вона й діяла в стінах палацу з 1895 р. В якомусь ступені, вона діє там і нині: в палаці зараз Кременецький лісотехнікум. Цікаво, його учні розуміють, що навчаються в найкраще збереженій неоготичній резиденції Волині? Начебто в одній з зал технікуму діє міні-музей. От би побачити. На базі міклерівського парку влаштовано навчальний дендрарій.

А костел не зник повністю. З ним було так: А.Воронін заснував в ІІ половині ХІХ ст. Богословську церкву, а в міжвоєнний період її було перетворено на гарнізонний костел. Після 1945 р. вежу споруди розібрали, а те, що залишилося, перетворили на солдатський клуб на території місцевої військової частини. Кілька років тому нещасну будівлю-трансформер повернули для потреб культу, звівши над нею вежу з невеликою банею.

Дубно

Дубенський замок XV-XVIII ст. (палац князів Острозьких, палац князів Любомирських, надбрамний корпус), Луцька брама XVI ст., Синагога XVI ст., Спасо-Преображенська церква XVII ст., Свято-Юріївська церква XVII ст., монастир кармеліток XVII ст., костел бернардинів і його келії XVII ст., костел Яна Непомука ХХ ст., Свято-Іллінський собор поч. ХХ ст., світські будівлі XVIII-XIX ст. у центральній частині міста. До складу Заповідника входить і краєзнавчий музей.Райцентр на півдні Рівненської області. Про місто під назвою Дубен Іпатьєвський літопис згадує ще під 1100 р. в зв'язку з рішенням вітічевського з'їзду руських князів.

Вигідне розташування на перехресті торгових шляхів та зручна для оборони місцевість зробили місто в ті далекі часи помітним поселенням. За розмірами Дубно наближалося до волинського Дорогобужа і займало той відносно невеликий шмат землі, біля якого століттями пізніше з'явилися кам'яні стіни могутнього замку. Та після погрома татаро-монголів в 1240 р. Дубно занепадає, і майже на півтора сторіччя його назва зникає з літописів.

Литовський князь Ягайло грамотою від 4 листопада 1386 р.підтверджує приналежність поселення місцевому князю Федору Oстрозькому, а у 1498 р. К.І. Острозький отримав від литовського князя Олександра привілей, за яким Дубно стало містом. Ще через 9 років Сигизмунд І Старий дає поселенню магдебурзьке право.

Князь Костянтин Острозький мав право не лише звести тут замок, а й влаштувати власну митницю і зайнятися торгівлею.

Після Люблінської унії Дубно входить до складу Речі Посполитої.

М. Гоголь зробив це місце ареною подій свого широковідомого твору "Тарас Бульба". Зараз ім'я героя книги експлуатує щорічний рок-фестиваль.

В 1706 р. Волинь стала театром активних військових операцій шведів, Карл ХІІ літом окупував Дубно. В наступному 1707 р. його супротивник Петро І прибув до міста і був здивований міцю тутешніх фортифікацій.

Дубенський замок від в'їзних ворітВ 1753 р. князь Януш Сангушко подарував Дубно та містечко Птичу (та ще 70 сіл) князю Станіславу Любомирському з обов'язком тримати в дубенському замку 270 піших людей для військових потреб та оборони фортеці.

В останній третині XVIII - початку XIX ст. відбувається значне зростання в суспільному житті міста. Головною причиною цього було перевод сюди зі Львова в 1772 р. так званих контрактів, тобто великого 4-тижневого ярмарку. Починались контракти щороку на другий день різдвяних свят і продовжувались місяць, приносячи казні мільйонні прибутки. Ярмарок квартирував у Дубно протягом 20 років, в 1794р. його перевели у Звягель, а в 1797-му - до Києва.

Бувало, що на ярмарок з'їжджалося до 30 000 чоловік! Це були як місцеві, так і закордонні торговці - з Відня та Ляйпцігу, Варшави, Стамбула та Москви. Потрібно зазначити, що населення власне Дубна тоді складало близько 6 000 чоловік. На кілька десятиліть місто стало найзначнішим центром торгово-економічного життя всього краю, активно розбудовуючись та розширюючи свої кордони.

В Дубно пожвавилося і культурне життя. При палаці Любомирських існував театр, яким керував Bойцех Богуславський. В 1803 р. до Михайла Любомирського з пропозицією відкрити тут гімназію з ботанічним садом звернувся Т. Чацкий. Та володар-сибарит не забажав віддати під такі цілі свій заміській сад Палестину. А ліцей було невдовзі відкрито в сусідньому Кременці.

Архітектурна спадщина старого Дубна скупчена загалом на території історичної частини міста, яка в цілому співпадає з його сучасним центром на лівому високому березі Ікви, що має площу близько 110 га. Старе городище домонгольських часів було на східному кінці великого, зверненого на північ півострова. Весь півострів був обмежений з півдня та з сходу численними протоками Ікви, а з півночі та з північного заходу - болотами, що надійно перешкоджали нападам супротивників. Через таке природнє розташування розвиток міста формувався по осі схід-захід, вздовж шляху з Луцька на Острог. В'їзд з боку Острога було зроблено через кілька запруд та насипів, що пересікали води Ікви неподалік від замку.

Сильний поштовх до розвитку міста був в кінці XV - на початку XVI ст. з отриманням магдебурзького права (1507 р.). Посилення ремісничих цехів та потреба в торгово-економічному житті, зростання населення викликали бурхливе будівництво на схід від фортеці. Тут формується ринкова площа з ратушею. Навколо складається нерегулярна житлова забудова.

Кавальєр на замковому бастіоніДля захисту з єдиного вільного доступу до міста на західному перешийку (з боку Луцька) насипається високий земляний вал з Луцькою надвратною баштою і глибоким ровом спереду. Дубно стало одним з найбільш укріплених міст Bолині, що, в свoю чергу, стимулювало його подальше зростання.

На поч. XVII ст. в місті на стратегічно важливих місцях зводяться нові монастирські комплекси - бернардинців поблизу Луцької брами і кармеліток в північному кінці півострова. Одночасно капітально перебудовується сам замок. Біля західного в'їзду в місто складається передмістя Забрам'я, або Луцьке, біля північно-східного боку - Сурмичі. На ринковій площі замість дерев'яних будинків виростають гарні кам'яниці з крамницями. Знову перебудовується замок, набуваючи цього разу більш парадного, палацового характеру.

Століття ХІХ залишило мало слідів в плануванні історичного ядра міста. Залізнична станція, відкрита в 1873 р. по лінії Здолбунів-Радзивилів на досить значній відстані від центру міста, стала такою собі противагою в територіальному розвитку міста. Дубно швидко зростало на правому березі Ікви. Частково змінилося вуличне планування в зв'язку з прокладенням шосе з Рівного до південних кордонів імперії.

Перше дерев'яно-земляне укріплення на місці давньоруського городища було зведене ще в XIV ст. за Федора Острозького. Це був відносно невеликий форпост, який мало змінив топографію місцевості, скоріше, пристосувався до неї, з земляними валами і дубовим частоколом по периметру, дерев'яними баштами та тісно побудованими всередині господарськими та житловими будівлями, також дерев'яними. Часті пожежі, невисока міцність дерев'яних стін і, головне, більш низинне положення замку по відношенню до міста змусили власників почати будівництво твердині вище за рель'єфом.

На жаль, невідомо, коли точно розпочалося будівництво нового замку, можна лише припустити, що було це за К. І. Острозького (кінець XV - початок XVI ст.). Тоді ж зводилась і система загальноміських укріплень.

Палац Любомирських-ОстрозькихРішучій перебудові, в ході якої багато замкових укріплень було розібрано та замінено на нові або капітально укріпленo, замок було піддано останнім з династії Острозьких - Янушем - на самому початку XVII ст. Можна допустити, що задумувалося переробити фортецю так, щоб вона стала в плані чітким трикутником з трьома кутовими бастіонами, вібравши в себе частково старі кам'яні будівлі (наприклад, в'їздну башту) і навіть територію старого городища. Та або не вистачило грошей, або часу, а, можливо, непогана захищенність третього, східного направлення водами Ікви та болотами, чи важкі гідрологічні умови для зведення в цьому місці третього бастіону завадили його появі і виникненню цільної, геометрично завершеної композиції замку. В результаті склався незвичний архітектурний комплекс з двома бастіонами (північним та південним) по типу горнверка - рогоподібного в плані укріплення. Куртина, що з'єднувала фланги бастіонів, витягнулась на 160 м. була зорієнтована на захід, в сторону історичного ядра міста. В середній її частині розміщено головний в'їзд на територію замку.

З півночі і півдня до обидвох бастіонів примикають короткі напівкуртини, що переходять в дві самостійні замкові будівлі. Зі сходу до замку в XVII ст. примикала територія старого городища з залишками колишнього замку князів Острозьких. Поміж ними було вирито глибокий рів, що наповнювався водами Ікви. Другий, ширший рів було викопано з протилежної, західної сторони замку. За переказами, він теж міг наповнюватися водою з Ікви, та давно вже сухий.

Наступна перебудова замку мала місце в останній третині XVIII ст., коли в Дубно почались знамениті контракти. В результаті твердиня набула рис палацового комплексу. Автором головного корпусу був Генрик Іттар, що походив з Мальти, навчався в Римі, а з 1780 р. працював в Польщі, де був шалено популярним в магнатському середовищі. Для зведення палацу Іттар використав фундаменти та підвальну частину старого замкового флігеля в північно-східній частині території, надбудувавши ще один поверх. Отже, палац зовнім був триповерховим і виходив вікнами на широкі далі болотистої Ікви. Ще й дотепер цокольна частина споруди зберегла могутні циліндричні склепіння. З внутрішньої сторони палац мав два поверхи, його парадні сходи вели через невеликий пристінний рів.

Якщо спускатися від міста до нинішнього гідропарку, побачите дещо аскетичний і одночасно майже казковий палац з високим черепичним дахом, який справа доповнюють замшелі фаси північного бастіона. А над самим бастіоном приємним дисонансом приютилася маленька дозорна башта, схожа на ластівчине гніздо. Саме звідси колись вартові повідомляли про наближення ворога.

З історією побудови палацу пов’язане ім’я ще одного відомого архітектора - Доменіко Мерліні. Можливо, проект Іттара не цілком вдовільнив Любомирських. Мерліні знову реконструює планування палацу, ядром якого став круглий колонний зал з куполом, чудово прикрашений. Тут проводились бали. В кінці ХІХ ст. зал переробили в домову церкву, а військові події 1914 р. сильно його пошкодили.

Під час наступних ремонтних робіт в залі були зроблені плоскі перекриття - і колонний зал як такий перестав існувати. Лише маленька ніша в західній стіні великого приміщення на першому поверсі зараз нагадує про колишню розкіш. Збереглись також ліпні герби Любомирських та Острозьких на першому поверсі ті витончений барельєфний фриз в великому північному приміщенні, колись з'єднаному з колонним залом. По верху його стін безтурботні вакханки з гірляндами виноградної лози кружляють у танку.

Головний в'їзд на територію замку обрамляє величний ренесансний портал з крупних блоків світлого каменю. Це єдиний фрагмент старого замку Острозьких. що зберіг свій первісний вигляд. Всі інші його частини багато разів перебудовувались, останній раз в 30-х рр. ХХ ст. (арх. Новак). При підготовці до цих робіт у нижньому ярусі корпуса були знайдені фрагменти стін з каменю, можливо XV ст.

У південно-східній частині замка знаходиться інша будівля — палацовий флігель. Свій вигляд він одержав, коли його другий поверх був надбудований на більш древніх стінах одночасно з перебудовою палацу в 80-і рр. XVIII ст.

Одним з символів міста Дубно є одна з двох веж замку, яку називають Беатка. Чому так - поясню давній переказ. Початок березня 1577 року. В замку всі готуються до свята: за князя Соломерецького виходить заміж красуня Беата - племінниця старого Острозького. В замку багато гостей, накривають святкові столи, Беату в капличці готують до вінчання. Як грім серед ясного неба прозвучала звістка, що Злодійською долиною до міста підійшли татари, і вже скоро вони будуть біля замку. Серед готей почалася паніка, дехто просто втік додому. Інші почали готувати замок до осади, виносити гармати на бастіони. Цей шум почула Беата, почала в служанок випитувати, що трапилось. Ті й сказали, що татари напали на замок. "А що то за такі люди "ТАТАРИ"? Я їх ніколи не бачила. Як вони виглядають?" - запитала княжна. Дівчата розказали й те, що чули сам: татари - це люди, як народжуються сліпими, як собачата. Що вони з рогами на головах. Дияволи, одним словом. Беата дуже захотіла подивитися на живого татарина. Впросилася вийти на бастіон - і звідти побачила татарський табір. Дуже велике враження справив на неї той початок облоги: ханське шатро, увінчане півмісяцем, який виблискував на сонці.... молитва татар перед боєм... А потім вона просто розізлилася, набралася ентузіазму, одягла на себе чорну накидку, взяла в руки меч і почала збирати своє військо, щоби дати відсіч татарам. Звичайно, підтримав її лише місцевий шут Богдатко Жерлок (Обжора). Тоді вона просто вийшла на бастіон (той самий, зі сторони ріки), стала біля гармати, помолилася, наказала слугам націлити гармату на півмісяць, сама запалила запал. Влучила прямо в ханський намет. Запанувала тиша на полі бою. Беаті почали дорікати за це. Оборонці замку думали, що тепер татари наберуться злості - і наступ буде жорсткіший. В разі того, якщо він ще й буде вдалий, пощади не буде нікому... Але татари прийняли це знаком з небес, і просто зняли свою облогу. Беата сказала на це єдину фразу: "А тепер можна і вінчатися".:))  З тих пір цю вежу з сторони річки Ікви називають Беаткою.

Продовження розповіді про архітектурні пам'ятки міста. А ще додам, що вибір літератури в касі Дубенського замку (квитки по 1 грн станом на 2004 рік) досить непоганий, готуйте гроші, панове.

Тараканівський форт

Тараканівський форт -історико-архітектурна пам’ятка кінця ХІХ ст.,  був збудований на випадок війни. Тоді Рівненщина була прикордонною зоною Російської імперії. Та за іронією долі російські війська форт так і не використали. Вже в 1900 р. його перетворили на склад, а згодом на в’язницю. У 1915 році шедевром військової інженерної думки скористалися австрійці, після того як російські війська без бою покинули форт. Через рік вони його і зруйнували під час знаменитого Брусиловського проривуОтже. Недалеко від села Тараканів Дубненського району, в мальовничій місцевості над Іквою, серед лісу, на пагорбі, збереглися розвалини форту, який ще іноді називають Нова Дубенська фортеця. Зовсім поруч шумить автомобілями траса Львів-Київ, а тут - сонне царство воєн ХХ століття.

Починалось все в середині ХІХ ст. Тоді цей край належав до горезвісної Російської імперії. А що її, імперії, ворог був недалеко, то кордон належало укріпити. Головне інженерне управління при міністерстві оборони під керівництвом Е.Тотлебена має план, як це зробити! І закипіла робота. В 1860-х роках починають нарощувати пагорб для форту. 1873 р. приносить 66 млн. карбованців на зведення потужної воєнної махіни. 1884 рік - інспектування фортець регіону, яке підтвердило необхідність укріплення на західному театрі Дубно. Нарешті 1885-1890рр. стали роками народження Тараканівського форту.

Тараканівський фортЩоб не казати довго про масштаби та важливість будівництва, наведу один-єдиний факт: з того часу жителям 10 сіл, які розташовані неподалік форту, суворо заборонили зводити будь-які кам'яні споруди. Живіть собі в мазанках або ізбах. Все для форту, все для перемоги!

Окрім каменю та цегли, пішло на будівництво немало й нового як на той час матеріалу - бетону. А чавунні герметичні двері! Чудо цивілізації! А маса лазів, таємних входів та виходів? Диво конспірології! Мав форт власну баню, прачечну, хлібопекарню, прийомний покій на 28 ліжок. У 1901р. зводиться гарнізонна церква в візантійському стилі, яка розмістилася в казематах центральної казарми.

Тараканівський фортВеличезний чотирикутник форту містить в собі родзинку, як коктейль - вишеньку. В його середині знаходилось величезне двоповерхове приміщення, куди до цих пір веде кам'яний тунель. Там розташовувались житлові, складські та господарські приміщення для артилерийської роти та штабу коменданта форта. Периметр форту складений з так званих безпечних казематів, які слугували ще й для підтримки головного фортечного валу. Саме на валу знаходилась вогнева позиція (бруствери для гармат, танкетки для стрільців, тильні траверзи). Між ними був - і є дотепер - вал ганг, по якому переміщали гармати. З тилу форту був захищений шлях через головний рів, куди в разі необхідності висувався з спеціальних казематів металевий міст. Головний сухий рів посилювали ескарпова та контрескарпова стіни. На останній розмістились бойові бетонні каземати-кофри (з заходу, півночі і півдня).

Тараканівський фортЯк не дивно, у 1900р. новенький форт використовують лише як... склад, а пізніше й взагалі як тюрму. Це і слугувало грунтом для небаченого історичного анекдоту: у 1915р. москалі покидають ці стіни, і форт хутенько займає австрійське військо. Не пропадати ж такому диву. Хіба ж росіяни могли пробачити таке неподобство? Під час Брусиловського прориву 1916р. форт було зруйновано. А потім і Перша кінна Будьонова ганяла околицями польські загони...

Радянська влада теж хотіла як-небудь використати кам'яно-бетонного монстра, хоча б як склад. та через підвищену вологість та різноманітні випарування Тараканів з вояка на кладовщика не перетворили.

Замок Радзивілла

Замок РадзивіллівЗамок Радзивілла, розміщений на рівнинній місцевості селища в оточенні заболочених лук, належить до найдавніших бастіонних укріплень на волинських землях. Будівництво замку було розпочато за князювання Миколи Радзивілла Чорного і, очевидно, закінчено в 1564 р. Незважаючи на високу обороноздатність новозведеного замку, роботи з його укріплення та розбудови тривали І тільки в 1640 р. Ольбрихт Станіслав Радзивілл завершив реконструкцію замку. На той час це було досить могутнє укріплення регулярного типу, в плані наближене до квадрата (близько 100 х 120 м) і сформоване насипними валами з чотирма наріжними бастіонами, які завершувалися сторожовими башточками. В ескарпованих каменем куртинах і бастіонах містилися каземати з двома ярусами бійниць.

Замок РадзивіллівПоряд із палацом височіє величний але досить пошкоджений часом костел Св.Трійці, збудований ще у 1635-40 рр. за проектом відомих архітекторів Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна. Позаду костелу – також пошкоджена дзвіниця, яка є прямою подобою дзвіниці костелу в Луцькуале, та на відміну від останньої, вона більша і декорована скульптурними зображеннями лева, рогу достатку і т.п. Поряд з грандіозною величчю костелу Св.Трійці ще одна архітектурна цікавинка – найдавніший (1460 р.) на Волині костел Св.Петра (в інших джерелах – Петра і Павла), в якому встигли ще похазяйнувати і кальвіністи - послідовники протестантської віри, до якої навернувся був і хазяїн Олики Микола Радзівілл Чорний.

 
o-a-n.ru На богатую жизнь заработать можно быстро! Уникальный мир - казино вулкан официальный сайт!