Меню

Контакти

Наша адреса:
Україна, м. Хмельницький, вул. Козацька, 19, офіс

Наші телефони:
+38(067) 208-60-53
+38(097) 182-28-67
+38(098) 644-37-87

E-mail:
natali11274@rambler.ru

Реєстрація

Погода

Погода в Хмельницком

Чернівці-Хотин

Програма туру:

Місто, університет, етнографічний музей, музей О. Кобилянської та Ю. Федьковича


СурмачЩодня, долаючи 126 східців вежі міської ратуші, нагору піднімається сурмач у буковинському народному вбранні. І в полудень, рівно о 12-ій, з балкона вежі він виграє на трубі мелодію «Марічки» на всі чотири сторони шляхетного міста, що зветься Чернівці.

Місто Чернівці - обласний центр Чернівецької області або ще як називають цей край - Буковина, розташоване на південному заході України у межиріччі р. Прут. Територія міста становить 153 кв. км, населення - понад 240 тисяч чоловік. Область має спільний кордон з Румунією та Молдовою, займає вигідне транспортно-географічне положення. Клімат є сприятливим протягом усіх сезонів: помірно-континентальний, вологий, лагідний влітку й м”який взимку.

РатушаПрипускають, що назва міста походить від велелюдного міста-фортеці на південних рубежах Галицької держави, що мало назву "Чернь" або "чорне місто", збудованого на лівому березі річки Прут. Можливо ця назва походила від чорних дубових, перекладених чорноземом, стін фортеці, яка була повністю зруйнована монгольським завойовником Бурундаєм і жителі з 1259 року переселилися на правий берег ріки Прут. З 1359 року місто стало частиною Молдавської держави.

Перші письмові згадки про місто були знайдені в рукописах молдавського господаря Олександра Доброго, які він видав львівським купцям 8 жовтня 1408 року. Кожен рік ця дата святкується як офіційний день міста. Місто в той час було розташоване на перехресті шляхів з північно-західної Європи на Балкани і в Туреччину. З 1457 року воно стало центром проведення ярмарків та адміністративним центром для всього регіону.

Кафедральний собор Святого ДухаЗа час свого існування місто було декілька разів зруйноване, перебувало під гнітом Османської імперії, в 1774-1918 рр. входило до складу Австро-Угорської імперії, а з 1918-1940 рр. - Румунії.

В 1774р.тут жило близько 290 сімей і було три дерев'яних церкви.

Місто почало процвітати у 1778 році, коли герцог Карл фон Енценберг був призначений главою військової адміністрації міста. Він запросив сюди багато купців, ремісників та промисловців для того, щоб вони допомогли розвивати торгівлю та виробництво. Нового імпульсу розвитку міста надали з 1786 року Петровські ярмарки, що проводились з 1 до 15 липня.

Вірменська церкваЗ середини 19 століття до початку 20 було збудовано багато архітектурних пам'ятників, що принесли славу місту: ратуша (1848); приміщення поштамту (1855); Вірменська церква (1875); Єврейська синагога (1877); драматичний театр (1905); палац правосуддя (1906); приміщення залізничного вокзалу (1908).

Найчарівнішою коштовністю в скарбі, яким є архітектурні споруди старих Чернівців по праву вважається витвір мистецтва відомого чеського архітектора Йозефа Главки - колишня Резиденція митрополитів Буковини і Далмації, який увійшов до попереднього списку об’єктів всесвітньої культурної спадщини UNESCO.

Вулиця Ольги КобилянськоїМісто стало самоврядним в березні 1864, коли були обрані перші члени міської ради.

Музично-драматичний театр, численні мистецькі заклади та палаци культури, філармонія, кінотеатри, нічні клуби і розважальні комплекси роблять дозвілля чернівчан і гостей міста цікавим і насиченим. Популярним місцем відпочинку дорослих і дітей є центральний парк культури і відпочинку. Тут працюють різноманітні атракціони, кафе, бари, танцювальний майданчик під відкритим небом, літній театр, відкритий тенісний корт тощо.

Чернівецький український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської

Чернівецький український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської Чернівецький театр – це мрія з оксамиту і золота, спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельмером.

Чернівецький театр – то пам’ятник обізнаним з культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і палко прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню. Так писав німецький письменник Георг Гайнцен.

Його літопис бере початок у Харкові, де у листопаді 1931 року п'єсою І. Микитенка "Справа честі" заявила про своє народження нова акторська трупа. За рішенням уряду цей творчий колектив у грудні 1940 переїздить на постійну роботу до Чернівців. 1954 року його було названо іменем Ольги Кобилянської.

Примноженню загальних здобутків театру сприяла робота в ньому багатьох видатних діячів українського мистецтва - І. Микитенка, М. Терещенка, В. Василька, Б. Боріна, В. Грипича, В. Сокирка, Ю. Величка, Ю. Козаковського, К. Артеменка, Г. Янушевич, П. Міхневича, О. Ананьєва, Є. Золотової, А. Литвинчука, О. Ілліної, В. Зимньої, В. Беспольотової та ін.

Театральна площаЦікавою є також історія приміщення театру. Це один з найгарніших будинків міста, пам'ятник архітектури XIX ст., своєрідний комплекс у стилі чистого бароко. Його споруджено в 1905 році за проектом видатних австрійських зодчих Ф. Фельнера і Г. Гельмера, авторів знаменитих Одеського та Віденського театрів опери й балету.

В оформленні екстер'єру театру широко застосовано архітектурний декор. У круглих вікнах фасадів установлені бюсти Шевченка, Пушкіна, Гете, Шіллера, Бетховена, Шуберта, Моцарта, Гайдна.

Вестибюль прикрашають біломармурові сходи, розкішна орнаментовка. Зал для глядачів на 735 місць, доброї видимості й бездоганної акустики. 1 серпня 1980 р. перед театром установлено новий пам'ятник Ользі Кобилянській (скульптори: А. Скиба, М. Мірошниченко, архітектор О. Таратута), ім'я якої носить театр.

Протягом 1977-1980 рр. проведено реставрацію приміщення, після чого храм мистецтва пережив своє друге народження і його було занесено в список пам'ятників архітектури України.

Резиденції православних митрополитів

Національний університет ім. Юрія ФедьковичаСеред визначних пам’яток Чернівців особливе місце посідає архітектурний ансамбль колишньої Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, побудований на місці старого єпископського будинку в 1864-1882 рр. Нині тут розмістилися центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Цей унікальний архітектурний ансамбль з’явився на світ завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на будівництво нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року, одразу після освячення Кафедрального Свято-Духівського собору, владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.

Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йосеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці у Парижі.

Резиденція буковинських митрополитів. Головний корпусКомпозиція ансамблю досить складна, але при цьому відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.

У головному корпусі (нині центральний V корпус, у якому розміщені ректорат і факультет іноземних мов) знаходився осідок митрополита з просторими апартаментами, де він працював і відпочивав, та розкішними залами, у яких він влаштовував аудієнцію для високих гостей і де відбувалися єпархіальні засідання. У куті лівого крила корпусу розмістилася домашня церква владики – каплиця Івана Сучавського, з якої власно і розпочалося будівництво всієї Резиденції.

Синодальна залаСеред приміщень головного корпусу своє красою і величчю вражає Синодальна зала, одна з найгарніших в Європі. Вона була оздоблена мармуром (звідси її теперішня назва – Мармурова) і обставлена бічними галереями колон, на які спиралася декорована орнаментикою дерев’яна стеля. Враження неземної величі посилювали й коридори з мармуровою мозаїкою на підлозі та розмальованими стелями у формі куполів. На жаль, у 1944 р. Синодальна зала була пошкоджена пожежею. У вогнищі постраждали не лише інтер’єри, але й загинула синодальна бібліотека, що містила унікальні стародруки та архіви. Теперішній вигляд Мармурової зали – лише копія, створена реставраторами.

Проте пожежа змилостивилась над Залою засідань Священного синоду (теперішня Червона зала). Її інтер’єр зберігся у первісному вигляді. Стіни Червоної зали оздоблені китайським шовком, дерев’яна стеля декорована орнаментом, а підлога встелена паркетом з червоного бука, дуба та зеленої липи. На одній зі стін висять величезні венеціанські дзеркала. Створені за старовинною технологією вони нараховують аж п’ять шарів срібла.

Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації. Церква Трьох СвятителівЛіворуч від входу до Резиденції у теперішньому VI корпусі університету знаходилися два духовні навчальні заклади. Одним із них була духовна семінарія, створена у Чернівцях ще у 1828 р. Вона займала другий поверх будівлі, а перший поверх з ініціативи митрополита було передано під потреби греко-православного теологічного факультету щойно відкритого Чернівецького університету.

Підковоподібний семінарський корпус з трьох боків оточує церкву Трьох Святителів. Перший камінь у фундамент храму заклав владика Євген Гакман у квітні 1867 р. Над його інтер’єром працювало кілька фахівців високого рівня. Церкву розписував маляр-професор із Відня Карл Йобст. Його пензлю належать темперні розписи з біблійними сюжетами. Завдяки чудовій акустиці до храму залюбки приходили послухати службу чернівецькі шанувальники церковного співу, які нині знову отримали таку нагоду.

Резиденція буковинських митрополитів. ПресвітерійУ корпусі, що праворуч від центрального входу (нині IV корпус університету, де тепер розміщений географічний факультет), знаходилися дяківська школа, архидієцезальний музей та фабрика свічок. Дах історичної будівлі пресвітерія, як і всієї Резиденції, вкритий орнаментованою черепицею на зразок буковинських народних візерунків. Посередині корпусу над головним входом височіє вежа з годинником та куполом, який по колу оздоблений зірками Давида. У такий спосіб увіковічнили пам’ять про грошову допомогу, надану буковинській православній митрополії єврейською громадою міста. Адже потрібну для будівництва Резиденції астрономічну суму – 1,8 млн. гульденів самі православні зібрати б не змогли.

Свято-Миколаївська церква

Свято-Миколаївська церкваСвято-Миколаївська церква будувалася дуже довго з 1927 по 1939 р, через проблеми з фінансами, коли місто входило до складу Румунії, тому її і відтворено в національному румунському стилі неоромінеску. Незвичайний вид глав собору: вікна центрального барабана розташовані прямо, вертикально, тоді як бічні якби падають, так що на кожному фасаді утворюються групи з двох малих барабанів, вікна яких закручуються в різні сторони. За прототип взяли архітектуру церкви в Куртя- Де Арджеш – місці останнього покою румунських королів.

Незвичайно і всередині храму: вівтар з різьбленим дубовим двох'ярусним іконостасом розташований праворуч від головного входу, а зведення центрального купола оформлене вітражами з зображенням у центрі Пантократора.

Статус собору ця церква придбала в 1960 р., коли після закриття Чернівецького кафедрального собору сюди на цілих 30 років була перенесена архієрейська кафедра.

На виготовлення іконостаса, був оголошений конкурс, у якому перемогли бухарестський художник Рафаель Молда (іконописець) і скульптор Григорій Думитреску- Ловендаль, який виконав роботи з дерева.

Тринадцять вітражів культового спорудження виконав художник Кірович, ще один житель Бухареста, а каркаси для них спорудив чернівчанин Вільгельм Свідерський. Огорожу виготовив, за проектом архітектора Вірджила Іонеску, чернівчанин Олександр Манковський.

У народі вона зветься "П'яна церква", про її "кручені" куполи ходять легенди.

Дзвіниця П'яної церкви споруджувалася під керівництвом Теодора Огоновського. Свято-Миколаївська церква вперше зазвучала в 1938 році 2 листопада, коли з Трансільванії в Чернівці доставили два дзвони: один вагою 592 кілограма, другий – 948 кілограмів. Церква була освячена в 1939 році, 6 листопада.

З церквою зв'язана і цікава легенда. Згідно з нею, саме будівництво церкви йшло дуже важко: то фундамент тріскається, то не береться цегельна кладка. І будівельники вирішили принести жертву і у стінах церкви живцем замурували гарну молоду дівчину. І отут будівництво пішло як по маслу і закінчилося в лічений термін. І тільки купола церкви скрутило, начебто від болю.

Хотин

Розташований на важливих транспортних магістралях, Хотин завжди привертав увагу завойовників. З метою захисту від них була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під свої­ми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького, Петра Дорошенка. Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотин двічі вступали війська Богдана Хмельницького.

Хотинська фортецяХотин, що приваблює туристів з усього світу, одне з найдавніших міст України, нещодавно відсвяткував своє 1000-річчя. На початку XI ст. київський князь Володимир Великий створив систему прикордонних фортець на заході й півдні своєї держави, у тому числі Хотин.

Назва міста, ймовірно, походить від дієслова "хотіти": це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї (інші версії пояснюють походження назви міста від слов'янського імені Хотин або від імені вождя даків Котизона).

Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами-кам'янками, які датуються IX-X ст., а на глибині 1,2-1,4 м було виявлено культурний шар VII-VIII ст.

Особливо великим населеним пунктом Хотин був в XI-XIII ст., коли він входив до складу Київської Русі. Тоді він займав територію більш як 20 га. Історики обґрунтували тезу, що замок і місто Хотин походять з самою початку XI ст.

Хотинська фортецяПісля монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників. Князь Данило Галицький, хоч і вимушений був підкоритися Золотій орді, не відмовився від боротьби з нею. Він посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення.

Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта, і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж століть ця фортеця була таким собі «Феніксом», її неодноразово піддавали реконструкції та розширенню, вона потерпала і зазнавала руйнації від рук завойовників і знов відбудовувалася.

ХотинУ Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Чорна стріла", "Стара фортеця", "Стріли Робін Гуда". Серед недавніх - екранізація кіностудією їм. Олександра Довженка твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика "Яса".