Меню

Контакти

Наша адреса:
Україна, м. Хмельницький, вул. Козацька, 19, офіс

Наші телефони:
+38(067) 208-60-53
+38(097) 182-28-67
+38(098) 644-37-87

E-mail:
natali11274@rambler.ru

Реєстрація

Погода

Погода в Хмельницком

Жовква – Крехів «Ідеальне місто»

Програма туру:

Замок Жолкевських. Ратушна площа. Монастирі василіан, домініканців, церкви


Жовква

Жовква. Костьол св. ЛаврентіяМісто Жовква знаходиться за 32 км від Львова.

Місто було закладене в 1597 р. на землях давньоруського поселення Винники, неподалік древнього міста Щекотів (Щекотин, тепер село Глинсько Жовківського району), яке згадувалося у Галицько-Волинському літописі у 1242 р.

А перша згадка в літописах про село Винники відноситься до 1368 р. Винники лежало на межі Звенигородського та Белзького князівства, через територію яких пролягли торгові шляхи з Галича та Львова на Белз та Холм. Розташування поселення на торговій дорозі сприяло його швидкому розвитку. Після розпаду Галицько-Волинського князівства і захоплення його земель Польщою в кінці 16 століття (1588 р.) Винники стало власністю гетьмана Станіслава Жолкевського, який згодом одержав королівський привілей Зигмунта III на будівництво нового міста та право назвати нове місто Жовквою (1603 р.). З наданням Жовкві 22 лютого 1603 р. грамотою Сигізмунда ІІІ Магдебурзького права пожвавилося економічне життя міста та околиць, швидше стали розвиватися ремесла й торгівля. Урядування в місті здійснював магістрат, який обирався за згодою власника міста.

Вічева площаДля розташування міста Жовкви була вибрана вигідна в оборонному відношенні, вільна від житлової забудови підвищена платформа, де перетиналися важливі шляхи Червоної Русі. Припускається, що гетьман Жолкевський із дружиною хотіли бачити розпланування Жовкви за взірцем «Ідеальних міст» італійського архітектора Петра Катанео. Планування здійснив Павло Щасливий, який тоді зводив замок та після нього костел св. Лаврентія. В першій половині XVII ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам'яниці з відкритими галереями-підсінням. Припускається, що Жовква своєю красою має завдячувати дружині гетьмана, Регіні, котра дбала про місто, у той час коли чоловік перебував на королівській службі. Після Жолкєвських місто належало родині Даниловичів, а далі по матері ТеофіліЯну ІІІ Собєському.

Василіанський монастирЗ 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У 2-й пол. XVII — на початку XVIII ст., місто досконало розбудувалося, отримало низку нових кам'яних будівель, прекрасні садово-паркові ансамблі і досягло свого найвищого розвитку і багатства. У Жовкві діяли п'ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різблярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII- поч. XVIII ст.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у Жовкві двічі побувало козацько-селянське військо. Під час Північної війни 1700—1721 рр. Жовківський замок з грудня 1706 р. до квітня 1707 р. став резиденцією Троїцька церква (1720)російського імператора Петра I. Згідно з легендою, місцева річка Свиня здобула свою назву після того, як туди впав російський імператор, що перед тим випив надто багато алкоголю. В Жовкву у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа. З Жовкви гетьман відправляв посланця до Саксонії, щоб заручитись підтримкою шведського короля Карла XII. У 1880 році, коли Галичина була провінцією австрійської монархії, утворено адміністративний повіт Жовква, що охоплював 74 громади. Проте у складі Австро-Угорської імперії Жовква почала занепадати. Особливо сильного удару місту завдала Перша світова війна, під час якої місто переходило з рук в руки, а в часі відступу росіян було спалене.

За радянських часів Жовква була перейменована (1951 р.) в Нестеров, на честь відомого російського авіатора часів Першої світової війни Петра Нестерова (перший у світі виконавець «мертвої петлі»), який загинув неподалік від міста в результаті першого в світі повітряного бою з застосуванням тарану. У 1992 році місту повернули стару назву. У 1994 р. місту надано статус Державного історико-архітектурного заповідника — у ньому 55 пам'яток світового, національного та регіонального значення.

ЖовкваОколиці Жовкви мають дещо цікаве для туристів, але найбільший інтерес становить центральна частина міста, яку традиційно для польських міст займає площа із майже банальною назвою – Ринок. Площа Ринок досить велика, як для райцентру із 13-тисячним населенням. До неї приурочені всі основні пам’ятки: замок, ратуша, костьол Святого Лаврентія, Василіанський монастир, а трохи далі Домініканський монастир та синагога.

З 1998 року Жовква є претендентом на внесення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У 2003 р. до 400-ліття від надання місту Магдебурзького права центральна частина Жовкви, зокрема центральна площа — Вічева, пережили масштабну реконструкцію, котра частково триває й досі.

Замок Жолкевських

Замкова надбрамна вежаЯк не крути, але головною пам’яткою Жовкви є замок. Заклали його у 1594 році, а будівництво закінчилося у 1606-му. Керував будівництвом відомий польський архітектор Павло Щасливий, а фінансував будівництво засновник Жовкви Станіслав Жолкевський. Неодноразово перебудовувався, зокрема, в др. пол. XVII ст. архітекторами Петром Бебером та Августином Лоцці. Замок виріс в межах вигину утвореного річкою із назвою Свиня . Колись замок оточували ще й земляні вали з бастіонами – звичайно дотепер вони не збереглися.

Після Жолкєвських замком володів Данилович, а пізніше – його внук – польський король Ян ІІІ Собєський. Останній вибрав замок однією із своїх резиденцій. Саме тоді замок перебудували і розкішно оздобили. Це став замок-палац. А ще виразніших палацових рис він набув у 40-ві роки 18 століття, коли ним володів Михайло Радзівілл.

ЗамокНеприємності для замка почалися в останні десятиліття 19 століття. Тоді ним володів Артур Глодовський. Він почав розпродавати будівлю на будматеріали (саме тоді зникла південно-західна башта). А пізніше у замку була пожежа... Будівля занепала. Вже у 21 столітті розпочалася реставрація замку, яка триває і нині.

За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського неймовірної краси, та до нашого часу він не зберігся. У 1606 за замком Жолкевським був створений звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн та інше, котрий існував тільки до кінця XVII століття. Цей звіринець дав назву одній із міських брам.

Північний бік замкуНа фасаді замку були статуї перших чотирьох власників Жовкви: Жолкевських, Давидовичів, Собєських, Радзивіллів. У подвір'ї знаходиться будинок, у якому жили власники міста.

Фронтальне крило служило арсеналом, конюшнею і житлом для солдат і прислуги. При конюшні знаходився каретний двір, а при арсеналі — кузня.

Східне крило було житлом для численних гостей замку.

В західному знаходилися замкові кухні, пекарні, комори. Перед цим крилом дубовим водогоном витікала в корито джерельна вода.

РатушаУ південному, палацовому корпусі, містилися приватні покої власника замку, скарбниця, парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника примикала каплиця, зведена 1640.

Поряд із замком стоїть міська ратуша. Ця будівля гармонійно вписується в архітектурний комплекс Вічевої площі, але будувалася вона значно пізніше за замок – аж у 1939 році. Із 1687 року посеред площі Ринок стояла інша ратуша. Її збудував архітектор Павло Бебер. Але у 1832 році будівлю розібрали через аварійний стан. Понад сто років Жовква була без ратуші. Сучасну будівлю звів місцевий архітектор Броніслав Віктор на місці військових казарм.

Глинська брама

Глинська брама Колись місто мало чотири брами — Львівську, Жидівську, Глинську та Звіринецьку. Перші дві наприкінці XVIII ст. розібрали за наказом австрійської влади.

Глинська брама, колись Краківська, побудована вкінці XVI століття. У 1964 була розібрана радянськими військами, оскільки заважала проїзду військової техніки. Відновлена у 1990 стараннями Товариства пам'яток культури. Брама завершена фронтонами, на яких зображено із заходу герб Станіслава Жолкєвського — «Любич», із сходу герб короля Яна ІІІ Собєського — «Яніна», та акротеріями у вигляді кам'яних погрудь лицарів у шоломах.

Звіринецька брама отримала свою назву від звіринця, закладеного поблизу замку Жолкєвськими. Єдина збережена брама. У верхньому її ярусі знаходилося приміщення для сторожі. Брама зведена разом із міськими укріпленнями, що будувалися у 1913—1926.

Костьол Святого Лаврентія

Костьол Св. ЛаврентіяКолись це був головний храм Жовкви. Будували храм дванадцять років (1606-1618) як родову усипальню Жолкєвських. Під ним поховано Станіслава Жолкєвського, його дружину та сина, а ще родину Даниловичів, Якуба Собєського (батька польського короля) та багатьох польських магнатів. За це костьол користується великою повагою серед поляків (переважно приїжджих, адже майже всіх місцевих виселили після ІІ Світової до Польщі). Ним опікується польська армія та відділ реставрації Варшавської політехніки.

Колишня оборонна вежа. Нині дзвіницяКостьол Святого Лаврентія вважається однією з кращих ренесансних архітектурних споруд України. Особливо велику цінність має його головний вхід обрамлений різьбленим порталом. Будівництвом храму керували декілька відомих архітекторів, зокрема Павло Щасливий, Павло Римлянин та Амброзій Прихильний. Свого часу приміщення храму прикрашали картини відомих польських художників. Нині вони „роз’їхались” по різноманітним музеям.

Поряд із костьолом Святого Лаврентія стоїть висока вежа, яка колись була оборонною, а нині виконує функції дзвіниці. За невеликий нахил її називають „малою Пізанською вежею”.

 

Монастир отців Василіян (Храм серця Христового)

Монастир отців Василіян Василіанський монастир бере свій початок у 1612 році – тоді почали будувати церкву Серця Христового. Храмом опікувався польський король Ян ІІІ Собєський. У 1691 році він привіз сюди мощі Святого Івана Сучавського. Тоді ж храм „заселили” представники греко-католицького ордену Василіан. Вони заснували монастир і почали його розбудову, але більшість будівель монастиря мають молодший вік. Так дзвіницю звели у 18 столітті, друкарню – у 19-му, решту корпусів – вже у 20-му. На початку 20 століття за проектом професора Львівської політехніка Едгара Ковача докорінно перебудували головний храм монастиря. Від старого тоді залишився лише портал бічного входу. У 1932-1934 рр. церкву вкрили новим розписом, але в радянські часи він був частково затертий. Монастир закрили, в його приміщеннях розмістили господарські установи.

У 1990 році храм Серця Христового та частину монастирських приміщень повернули вірянам.

Домініканський монастир

Домініканський монастирОснову Домініканського монастиря становить церква Святого Йосафата. Її збудували у 1653-1655 рр. за моделлю неаполітанських храмів Італії (такі храми у 17 столітті модно було зводити і у Львові). Будівництво костьолу профінансувала Теофілія Собєська. Це мала бути усипальня для сина Теофілії – Марка. Згодом у храмі поховали і саму фундаторку. Надгробки Собєських збереглись дотепер.

Костьол Святого Йосафата, а згодом монастир Отців Домініканців, входив до складу міських укріплень. До нашого часу збереглися монастирські мури, та одна з потужних наріжних башт.

Келії монастиря були збудовані у другій половині 18 століття, тоді ж набув сучасного вигляду (не стосується облупленого тиньку та бляшаного даху) костьол Святого Йосафата.

 

Крехів

Крехівський монастирКрехів — село у Жовківському районі Львівської області.

Перша історична згадка про Крехів датується 1456 р. А точна дата заснування монастиря невідома. Є припущення, що це 1612 чи 1618 роки. Засновниками Крехівського монастиря вважаються ченці Києво-Печерської Лаври. Вони ще у 1613 р. поселились у вирубаній у скалі печері за 12 км від м.Жовкви.

З часом ченців стало більше, і вони збудували неподалік від печери церкву св. Петра і Павла, а пізніше церкву Переображення і Троїцьку церкву. Тут же було зведено дзвіницю та келії монахів. Монастир був оточений великими фортечними мурами, які замикали чотири високі вежі.

Крехівський монастир

Крехівський монастирМонастир розташований за 12 км від м. Жовкви і за 3 км від с.Крехова, серед вкритих буково-сосновими лісами пагорбів Розточчя, в підніжжі гори Побійної. Він являє собою комплекс, до якого входять церква св.Миколая, дзвіниця, корпуси келій, господарські будівлі та давні оборонні мури з вежами.

Як згадувалось вище, припускають що монастир заснували монахи Києво-Печерської Лаври Іоїл та Сильвестр. Вони поселились у викутих в скалі, що згодом отримала назву "Скала Іоіла", келіях, і на її вершині збудували каплицю Покрови та поруч каплицю Петра і Павла.

Крехів. Вежа-дзвінницяВ архітектурному ансамблі монастиря домінує чотириярусна дзвіниця, надбудована над східною вежею та завершена цибулястої форми бароковою банею в 1759 р.

Вздовж східної оборонної стіни вимурований двоповерховий будинок монастиря, який продовжений в 1776 р. добудовою до наріжної південної круглої вежі В 1902 р. вздовж південно-західного муру за проектом Й.Вишневського збудований ще один монастирський корпус.

До кінця XVIII ст. відноситься розпланування за східним монастирським муром регулярного саду, яким займався спеціально запрошений зі Львова садівник. В монастирському саду збереглась до нашого часу вікова липова алея. Сад оточений кам'яною стіною, вимурованою в 1795 р.

Крехівський монастирВесь ансамбль забудови монастиря з садом та чудовими зеленими ландшафтами, серед яких він розташований, можна оглянути тепер з оглядової галереї. Вона влаштована на відбудованій за гравюрою Д.Онкевича первісній монастирській брамі з надбрамною церквою.

Крехівський монастир віддавна славився своїми відпустами. Сюди прибували прочани з близьких і далеких сторін. У XVII—XVIII ст. Крехів притягував богомольців з-за Дніпра, Дону, Волощини, з далекої Греції та Кріту. Після повернення в 1990 р. в монастир отців Василіян давні традиції відроджуються. Тепер, як і колись, тисячі віруючих приходять до Крехівського монастиря на літнього Миколая — 20, 21 і 22 травня.

Дерев'яна церква у монастиріПоруч монастиря відновлена ритуальна "Хресна дорога", що від монастирських стін, з південних уступів гори Побійної прямує на її вершину. Збереглась збудована в 1938 р. (арх. І.Филевич) каплиця "Гріб Господній ", якою завершується "Хресна дорога".

Ще одна пам'ятка розташована неподалік Крехівського монастиря і нагадує про цікаву сторінку української історії.

У вересні 1672 року, в ході війни Польщі з Туреччиною, козацьке військо гетьмана Петра Дорошенка разом з союзниками — турками і татарами обложили Львів. Через кілька днів один з татарських загонів напав на Крехівський монастир і наткнувся на запеклий опір його оборонців. В монастирі вже знаходився козацький загін під командуванням тоді ще молодого Івана Мазепи, якого, як сказано в Чернігівському літописі, Дорошенко послав на залогу. Під час облоги Крехів. Дорога до джерела.монастиря один з його оборонців влучним гарматним пострілом вбив татарського воєначальника, племінника хана Селім Гірея. Налякані поганою прикметою, татари відступили. Дізнавшись про смерть племінника, хан наказав знову йти на Крехів. Петро Дорошенко, щоб не допустити знищення монастиря та виявлення, що серед його оборонців були козаки і зберегти, в такий спосіб, союз з ханом, спрямував Крехівським монахам ультимативного листа з вимогою заплатити викуп. Монахи виплатили його в сумі 4500 талерів і отримали ханську розписку про поквитування. А на місці загибелі ханського родича, на честь успішної Вхід у печеруоборони монастиря, збудований пам"ятник у вигляді кам"яної триметрової колони на постаменті. Він знаходиться за 1,5 км на північ від монастиря, скраю лісу, при польовій дорозі.

Неподалік від монастиря серед лісу є джерело Божої Матері. За переказами, на цьому місці з’явилась Богородиця одній благочестивій жінці. Згідно зі свідченнями, вода має властивість не псуватися і дивним чином оздоровлює. Над джерелом споруджено капличку із фігуркою Богородиці.