Меню

Контакти

Наша адреса:
Україна, м. Хмельницький, вул. Козацька, 19, офіс

Наші телефони:
+38(067) 208-60-53
+38(097) 182-28-67
+38(098) 644-37-87

E-mail:
natali11274@rambler.ru

Реєстрація

Погода

Погода в Хмельницком

Київ

Програма туру:

Оглядові, тематичні, паломницькі екскурсії


Майдан НезалежностіСтолиця України - Київ, одне з найдавніших міст Європи. 1982 року йому відзначали 1500 років.

Сьогодні Київ - це найбільше місто України, політичний, економічний, науково-технічний та культурний центр. Його населення складає понад 2,5 млн. чол. Площа міста становить 820 кв. км , з яких 367 кв. км - лісопаркова зона. Це затишні куточки відпочинку та окраса столиці.

Крізь Київ проходять головні транспортні магістралі, а також - найбільша ріка України - Дніпро, яка поділяє місто на дві частини.

Київ - важливий політичний центр країни. Тут працюють Президент, Адміністрація Президента України, Верховна Рада (Парламент) України та Кабінет Міністрів.

Арка дружби народівКиїв - науковий та культурний центр. Тут розташовано багато музеїв, науково-дослідних інститутів, Академія наук України, Національна наукова бібліотека, Головна астрономічна обсерваторія; діють головні професійні театри - Національна опера ім. Тараса Шевченка, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка, Театр російської драми ім. Лесі Українки, Будинок органної та камерної музики, Філармонія.

Столиця України - це місто вищих навчальних закладів. Найбільш відомі з-поміж них: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет України "Київський Політехнічний Університет", Національний авіаційний університет, Національна музична академія ім. П.І.Чайковського тощо.

Жовтневий палацУ зв’язку з особливостями розвитку Києва більшість пам’яток розміщені в центральних районах міста: Шевченківському, Печерському, Подільському. Нині на території Києва виявлено близько 1600 нерухомих пам’яток, також понад 2200 пам’яток, розташованих на міських цвинтарях.

На території Шевченківського району (39 кв. км) збереглися найцінніші історико - архітектурні та культурні пам’ятки - Золоті Ворота, Софія Київська (за рішенням ЮНЕСКО включена до реєстру Всесвітньої культурної спадщини), Володимирський Собор, Покровський і Кирилівський монастирі, Андріївська церква

Національний академічний театр опери і балету України імені Т. ШевченкоТут, у духовному центрі міста, мало не кожна вулиця вела до храму. Саме назви церков свого часу визначили і назви вулиць: Трьохсвятительська, Михайлівська, Десятинна, Софіївська, Стрітенська, Костьольна… Куполи храмів служили своєрідним орієнтиром вулиці. Віє давниною і від назв вулиць Олегівська, Володимирська, Половецька, Татарська, Ярославів Вал. Кожна вулиця - це музей під відкритим небом.

Архітектурні пам’ятки є своєрідним літописом історичного життя міста. Вони зберігають пам’ять і про велику славу міста, і про ті великі злигодні, що випали на його долю, про тих, хто творив, і про тих, хто руйнував.

Київ. Вид на Дніпро.Центральна вулиця Києва - Хрещатик, який є візитівкою міста, втіленням його неповторності та краси. Це діловий центр, місце традиційних урочистостей і народних гулянь. Хрещатик прикрашають каскади водограїв, квітники та славетні київські каштани.

У Києві чимало кафе й ресторанів, які пропонують різноманітні українські страви та кращі зразки кухонь інших країн світу (європейських, південноамериканських, країн Близького Сходу, Китаю, Індії, Японії тощо).

Будинок з Химерами

Будинок з ХимерамиБудинок з химерами— цегляна споруда з прикрасами на міфологічні та мисливські сюжети, є головною архітектурною спорудою раннього декоративного стилю модерн міста Києва, столиці України. Свою назву будинок отримав через скульптурні прикраси, тематика яких — тваринний наземний та підводний світ, атрибути полювання, казкові істоти.

«Будинок, звичайно, дивний, але, повірте, не знайдеться в Києві людини, яка б не зупинила на ньому погляд», - так казав сам архітектор Владислав Городецький на першій презентації свого створіння. І він був правий. Коли ви ідете Банковою, то після природного звиву вулиці раптом бачите стіну з носорогом, який дивиться прямо на вас. Неможливо не зупинитися. Будівля приваблює. Ви ідете далі, і здивованому погляду відкривається весь фасад з парадним ганком, усі його неймовірні створіння.

Боротьба левиці та орла.Скульптурні прикраси за власними ескізами Владислава Городецького виконано його незмінним компаньйоном, міланським скульптором Еліо Саля. Над скульптурною битвою орла і левиці надряпано автограф майстра: «E. Sala. 1902». У стіну будівлі вмуровані бетонні голови слонів, носорогів, антилоп та крокодила. На колонах причаїлися ящірки. За водостоки правлять голови слонів. На даху гігантські жаби, морські чудовиська та нереїди. Замість волосся на голові вони несуть ланцюги, фантастичне листя та квіти. На розі будівлі велетенський пітон.
Цікавим є використання високого парапету на даху, що дозволило практично сховати покрівлю — перша будівля «без даху» в українській столиці.

Скульптурне оформленння дахуВладислав Городецький — особистість непересічна та загадкова. Окрім захоплення архітектурою, він полюбляв і полювання. Стояв біля витоків створення мисливського товариства у Києві, мріяв взяти участь в африканському сафарі. Тому, можливо, він й оздоблював фасад власними мріями для себе, на своє 40 — річчя.

Зовнішньому вигляду будинку повністю відповідають його інтер'єри з художніми розписами, мармуром, ліпним декором, дерев'яним різьбленням, інкрустацією. Велику художню цінність становлять каміни відомої німецької фірми Мейсона. Тут і гвинтові сходи, і вітражі на мисливські теми, і багатокутні зали.
У всіх приміщеннях є скульптури; наприклад, на стінах і стелі їдальні зображено всіляку мисливську здобич та їжу — биту птицю, риб, крабів, фрукти. Юдженіо Саля, брат скульптора, виконав мальовничі панно вздовж сходів, у житлових кімнатах. Всі люди, що входили в парадний вестибюль, відчували себе неначе на дні морському.

«Дворовий садок» з фонтаномДекоративний стиль модерн не є характерним для початку XX століття на території України. Але майстер будував будинок фактично для себе — з 1903 по 1913 роки він жив та працював там. Владиславу Городецькому вдалося на цьому місці майже за безцінь — 15 640 карбованців, придбати 1 550 м² землі в кредит. Ділянка вважалась непридатною для забудови через надто крутий схил, однак це не засмутило професіонала будівничої справи. Владислав Городецький зміг раціонально використати невеликий земельний майданчик та обійти складні умови грунтів. Для зміцнення стійкості схилу було вбито майже 50 бетонних набивних паль, розроблених інженером Л. Е. Страусом, на глибину 5 метрів. Для більшої безпеки зверху паль було покладено бетонні «подушки». Матеріалом для зведення був обраний бетон.

Будинок з Химерами вражає уяву декількох поколінь вже понад 100 років (побудований 1901-1903 р.р.). Рівних йому не було і в ті часи. Він є обличчям столиці на рівні з Маріїнським палацом. Можна сказати, що це єдиний в своєму роді будинок, який немає аналогів в світі. Стилю архітектора Городецького немає точної назви, хоча ближче за все, напевно, еклектика, готика та модерн.

Мало не кожен корiнний киянин розкаже вам з пiвдесятка вигаданих чи напiввигаданих iсторiй, пов`язаних iз цим мiсцем i з самим паном Городецьким. Кажуть, людина, що вперше в житті знайшла на будинку крокодила, може сміливо загадувати бажання.

Будинок з Химерами вночіЦя споруда з прикрасами на міфологічні та мисливські сюжети вже багато років оповита легендами . Найпоширенішою серед них є легенда, за якою донька архітектора Владислава Городецького, який є автором цього витвору, втопилася у Дніпрі (за іншою версією — у Середземному морі) чи то через нещасне кохання, чи з якихось інших причин. Зрештою, схиблений від горя батько побудував на честь доньки будинок, убранство якого символізувало б підводне царство. Біографи Городецького встановили, що донька Олена (після заміжжя Яценко) під час будівництва була жива й здорова. Вона взагалі пережила батька на кілька десятиріч, переїхавши із власною родиною спочатку до Польщі, а потім, після закінчення війни, до Швейцарії.
Інша легенда стверджує, що будинок був зведений Городецьким, щоб виграти парі. Коли Городецький оголосив про свій намір будуватися на цьому місці (на крутому обриві, до того ж, раніше на місці театру імені Франка, який знаходиться поряд, було озеро), то побився об заклад, що через два роки він зведе тут власне житло. Тоді відомий київський архітектор Олександр Кобелєв приклав руку до чола зодчого і з пафосом виголосив:"Ви, добродію, божевільний. Тільки божевільному може спасти на думку така ідея." Однак парі Городецький виграв.

За часів незалежності будівля спочатку належала Міністерству охорони здоров'я України. Пізніше «Будинок з химерами» мав статус музейно-культурного центру. На його базі як філію Національного музею було створено центр «Шедеври мистецтва України». Зараз – це Мала резиденція прийомів Президента України.

 

Золоті Ворота

Золоті воротаЗолоті Ворота - це одна з найстаріших пам‘яток історії, архітектури та фортифікаційної техніки, залишки якої дійшли до нашого часу.

Наймонументальнішими та найпишнішими, що правили одночасно і за головний, парадний в‘їзд до Києва, і за фортифікаційну споруду, були Золоті ворота, збудовані одночасно з Софією. Висота проїзної частини сягала 12, а ширина - 6,4 метрів. Проїзд завершував позолочений купол надбрамної церкви. Можливо, саме тому ворота дістали назву "Золоті".

Пошкоджені віками і численними ворожими навалами, Золоті ворота в XVII столітті вже являли собою мальовничі руїни, хоча в той час над стінами ще лишалися склепіння і рештки надбрамної церкви Благовіщення. Такими, зокрема, їх можна побачити на малюнку голландського художника А. Вестерфельда, зробленому в 1651 році. А ще через століття, коли вже обрушилися і склепіння, руїни засипали землею. При цьому переслідувалась мета і зберегти їх і для наступних поколінь.

Було кілька спроб відтворити первісний вигляд Золотих воріт, але цей задум здійснився лише в період підготовки до визначення 1500-річчя Києва.

Всередині відновлених відрізків валу міститься експозиційне приміщення музею Золоті Ворота й сходи, що ведуть на гребінь, звідки видно чудову панораму міста.

Маріїнський палац

Маріінський палацМаріїнський палац - яскравий приклад стилю бароко: виразні об'єми, багата пластика фасадів.

Нині, Маріїнский палац це державна резиденція, яку називають Президентським Палацом — саме тут проходять урочисті державні події, нагородження, прийоми, саміти та зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні.

Відвідуючи Київ, імператриця Єлизавета Петрівна (дочка Петра I) була зачарована красою міста й ухвалила побудувати спеціальний палац для перебування там царського сім’ї, особисто вибравши для нього місце в Печерському районі міста.

Мариинский палац було збудовано в 1750 - 1755 рр. за проектом головного придворного архітектора Бартоломео Растреллі, якому належить авторство Зимового палацу в Санкт-Петербурзі. Спорудженням палацу керував видатний будівничий І.Мічурін, котрий приїхав до Києва зі своїми помічниками та учнями. Йому допомагали також архітектори М.Васильєв, П.Неєлов, Ф.Неєлов, М.Сальников та інші.

До Жовтневої революції палац був резиденцією царської родини. У період подорожі Україною тут зупинялась імператриця Катерина ІІ. Тут слід зазначити, що кожен член царської родини, котрий хоч раз бував у Маріїнському палаці, перебудовував у ньому одну з кімнат на свій вибір.

Білий зал Маріїнського палацуВ 1874 році в палаці зупинялася дружина цара Олександра ВизволителяМарія Олександрівна, вона запропонувала розбити парк напроти палацу. Саме в її честь згодом і була названа Маріїнська резиденція.

Важливими елементами художнього оформлення палацу є старовинні меблі, люстри, картини відомих художників, в деяких залах збереглися фрагменти настінного живопису.

Довкола палацу містився парк в французькому стилі (частина якого ще уціліла перед палацом), ближче до „Шато де Флор” знаходились плантації, на яких дивним чином вирощували ананаси.

Після революції у 1917 і приходу до влади комуністів у палаці був розміщений спершу революційний комітет і рада депутатів, потім штаб військового округу, сільськогосподарський музей і музей Шевченко.

Під час Другої Світової Війни в палац потрапила бомба, зруйнувавши центральну частину будинку, але після війни будівля була реконструйована.

Нині Маріїнський палац майже закрито для відвідань, адже це одна з двох резиденцій у Києві Президента України.

 

Софійський собор

Софійський собор Дивне відчуття охоплює кожного, хто переступає поріг славетної Софії Київської. Десь поза стінами залишається гомінливе сьогодення, віки розступаються, і постає далеке минуле...

Софійський собор - всесвітньо відома пам'ятка архітектури і монументального живопису ХI століття. Заснування собору згадується в літописах як під 1017 р., так і під 1037 р. Будівничим Cв. Софії літописці називають великого київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира - хрестителя Русі. Присвячений Премудрості Божій, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство.

Упродовж сторіч Софія Київська була головною святинею Русі-України - "митрополією руською". Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті "посадження" на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод.

Софія — свідок й безпосередній учасник життя Києва протягом багатьох сторіч. Вона пережила навалу орд степових кочовиків у грізному 1240 році, періоди занепаду й відродження міста у XIV—XVI століттях, бачила національно-визвольну боротьбу українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького проти польсько-литовських феодалів у XVII столітті.

Світова громадськість високо оцінила діяльність заповідника з охорони та реставрації пам’яток. У 1987 році Міжнародне журі Гамбурзького фонду ФРН присудило заповіднику Європейську Золоту медаль за збереження історичних пам’яток; у 1990 році Софійський собор XI ст. з комплексом монастирських споруд XVIII ст. на його території внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року за № 587 заповіднику надано статус Національного закладу культури.

Києво-Печерська лавра

Києво-Печерська лавраСвято-Успенська Києво-Печерська лавра — одна з найбільших православних святинь України, монастир Української православної церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври.

Заснована у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва.

Першим ігуменом монастиря став преподобний Варлаам Печерський, колишній боярин. В 1058 році, попросивши благословіння преподоб­ного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'яну цер­кву в честь Успіння Пресвятої Богородиці.

Свято-Успенський соборВ одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.

Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Росії і Білорусі. Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів.

Трапезна ПалатаУ лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті временних літ»), Нікон, Сільвестр. У тринадцятому столітті було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.

Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з одинадцятого століття (Успенський собор, Троїцька надбрамна церква). Наприкінці дванадцятого століття навколо Києво-Печерської лаври було зведено оборонні стіни. У 1698—1701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731—1744 році споруджено Велику Лаврську дзвінницю, висота якої — 96,52 метра.

На території Лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної — генеральний суддя українського війська Кочубей Василь і полтавський полковник І.Іскра. У церкві Спас на Берестові — засновник Москви Юрій Долгорукий.

Велика Лаврська дзвінницяТрагічні події після 1917 року послужили поштовхом до винищування православного духівництва і всього, що було зв'язано з Православною Церквою. 25 січня 1918 року в стінах Лаври був замучений перший новомученик руський митрополит Київський і Галицький Володимир, а в 1920 році Лавру закрили. В 1941 році, відступаючими радянськими військами було заміновано та підірвано Свято-Успенський собор. Під час німецької окупації Києва монастир удалося відродити, але не надовго — у 1961 році ченців знову вигнали зі стін обителі.

25 червня 1988 року уперше відбулася Божественна Літургія в печерному храмі преподобного Феодосія на Далеких печерах.

В Ближніх і Дальніх печерах лаври покояться нетлінні мощі святих отців Києво-Печерських.

Сьогодні монастирське життя зосереджене на території Нижньої Лаври. На території Верхньої Лаври діє музейний комплекс «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник».

У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

Споруди Києво-Печерської Лаври:

  • Велика Дзвіниця
  • Ближні печери
  • Дальні печери
  • Свято-Успенський собор (1073, 2000)
  • Всіхсвятська церква
  • Трапезна Палата
  • Троїцька надбрамна церква

 

Андріївський узвіз

Андріївський УзвізАндріївський узвіз це одна з найкрасивіших вулиць Києва, вона з давніх часів зв'язувала Старий Київ (Верхнє місто) з Подолом (Нижнє місто).

Назва Андріївський узвіз отримав від імені Святого Андрія Первозванного. Існує легенда, що місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли св.Андрій прийшов до Києва і поставив на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море пішло вниз. Але деяка частина його залишилася і сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрився колодязь. В Андріївській церкві немає дзвонів, оскільки, за легендою, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила б не тільки Київ, але і все Лівобережжя.

Андріївська церкваУ часи Київської Русі Андріївський спуск був найкоротшим шляхом з Верхнього Міста, де перебували Золоті Ворота і Софія Київська в Нижнє місто — на Поділ, де був міський порт і ремісничі квартали.

У 1711 роц. за наказом київського губернатора проїзд між Замковою і Андріївською горами був розширений, і він став придатним для користування не тільки для пішоходів і вершників, але й для проїзду запряжених кіньми й волами возів.

У 1920 Андріївський узвіз було перейменовано на вул. Г. В. Лівера. У 1944 р. було прийнято рішення про повернення історичної назви, у 1957 - прийнято повторне рішення.

Основна забудова Андріївського узвозу була зроблена на рубежі XIX і ХХ сторіч. Тут жили й працювали багато відомих учених, письменників, композиторів, художників та скульпторів.

Пам'ятник Проні Прокоповні і С. П. Голохвастову неподалік від Андріївської церквиСьогодні Андріївський узвіз називають київським Монмартром — сюди приходять художники зі своїми творами на продаж, музиканти й артисти. Тут можна купити українські сувеніри — вишиванки, писаний посуд, фігурки. Уздовж усієї вулиці багато картинних галерей, художніх салонів. А щороку на Андріївському узвозі на День Києва проходить вернісаж народних ремесел.

У затишному парку нижче церкви ви можете побачити скульптури Івана Кавалерідзе.

Визначною пам’яткою вулиці є будинок № 13, де жив письменник Михайло Булгаков, автор романів «Біла гвардія», «Дні Турбіних». Цей будинок зараз є музеєм Булгакова. Також на Андріївському узвозі функціонує унікальний Музей однієї вулиці. У ньому представлена історія Андріївського узвозу в картинах, фотографіях і інших речах від старовини до наших днів.