Меню

Контакти

Наша адреса:
Україна, м. Хмельницький, вул. Козацька, 19, офіс

Наші телефони:
+38(067) 208-60-53
+38(097) 182-28-67
+38(098) 644-37-87

E-mail:
natali11274@rambler.ru

Реєстрація

Погода

Погода в Хмельницком

Лядавський монастир, Могилів–Подільський, Літописна Буша

Новинка!

Програма туру:

Найдавніший скельний монастир Х ст., святі джерела, церкви, замок – фортеця 17 ст., музей трипільської культури, музей витинанок.


Лядовський монастир

Лядовський скельний монастир«Подільським Афоном» Лядовський монастир, який знаходиться у Могилів-Подільському районі Вінницької області, біля самого кордону з Молдовою, іменується не заради гучної назви. За переданням, Антоній Печерський, ще молодим хлопцем, залишив рідний Любеч і відправився у Константинополь, а звідти на Афон, де прийняв чернечий постриг. Під час свого другого повернення на рідні землі, Антоній зупинився на лівому березі Дністра і висік в печері однієї з гір келію. Згідно із переданням, Афонські старці, відправляючи Антонія на Русь, благовістили йому: «Нехай буде на місті тому благословення святої Афонської гори». Саме звідси і пішла друга назва Лядовського монастиря. Святий Антоній, зупинившись на березі Дністра, проповідував християнство серед місцевих жителів – тиверців, і навколо нього швидко згромадились послідовники. Згодом св. Антоній залишив Лядову вже як монастир, і вирушив у Київ, де пізніше став засновником ще одного печерного монастиря – Києво-Печерської Лаври.

Перше, що відкривається очам відвідувачів Лядовського монастиря, після здолання 90-метрового підйому на монастирську скелю, це залишки двох печерних храмів - Усікновіння Глави Іоанна Предтечі та святої великомучениці Параскеви. Вони знаходяться у двох, складних за конфігурацією, суміжних гротах, та з’єднуються між собою переходом. Трохи далі ще одна печерна церква – преподобного Антонія Печерського та печерна келія, в якій жив святий. Антонієвська церква є більша за розміром ніж дві попередні та чудово збереглася. Саме в ній останніми роками відправлялись богослужіння.

Лядовський монастирПерші письмові згадки про монастир датовані 1159 роком. Усі історичні події пізніших часів не проходили осторонь життя монастиря – князівська ворожнеча, монголо-татарська навала, литовське, російське і радянське панування.

Входить до складу заповідника Буша і Гайдамацький яр – пам’ятка природи державного значення. Сама природа створила неповторний парк на цих Подільських схилах. Серед дерев і кущів різноманітних порід ховаються печери і гроти, скелі і урвища.

У 18 сторіччі монастир протягом певного часу належав греко-католицькій громаді. 1734 року у лядовських печерах оселяються ченці - василіани з настоятелем Іоасафом. Але через брак коштів василянський монастир у Лядовій закрили і приписали до Шаргородського монастиря. У 1772 р. тут була заснована парафіяльна греко-католицька церква. Львівський єпископ Леон Шептицький відправив у Лядову першого священика - Олексія Лісновського. Та вже на початку 19 сторіччя, за сприяння російської влади, Лядовський монастир знову повернули православним.

Свого розквіту монастирське життя набуло у ХІХ столітті, коли на терасі Лядавської гори у монастирських келіях мешкала понад сотня насельників. Найбільше постраждала обитель в радянські часи, коли за наказом влади вибухом винищили головний печерний храм із дзвіницею та келіями. Хотіли підірвати й келію з храмом преподобного Антонія, але келія після потужного вибуху не постраждала, так само як й храм.

Нині монастир відновлює своє життя – більше десяти монахів на чолі з ігуменом Антонієм упорядковують та відбудовують святиню. В монастирський комплекс входять три печерні храми, з яких нині діє поки лише Святого Антонія Печерського. Відновлені вже келії, трапезна, упорядковані братська костниця (там зберігаються кістяки померлих ченців), три чудотворні джерела. До речі, ці джерела вважаються особливо благодатними для тих, хто стра- ждає захворюваннями очей.

Буша

Буша – містечко на Поділлі. Розташовувалося на р.Мурафі при впадінні в неї р.Бушанки.

с. БушаВперше згадується в джерелах 16 ст. Ймовірно Буша була побудована князями Бучацькими для захисту від татар. В 17 ст. стала містом-фортецею Брацлавського полку, мала вигляд довгого вузького трикутника, дві сторони якого омивали води річок Мурафи та Бушанки, а третю — захищали вал, рів, ставки.

Буша відома героїчною обороною від польсько-шляхетських військ 1654 р. У січні і березні 1654 р. польські війська двічі намагалися оволодіти фортецею, однак змушені були відступити. В листопаді 1654 р. 60-тисячне польське військо втретє підійшло до стін фортеці і взяло місто в облогу. 6-тисячний козацькій загін, очолюваний сотником Гречкою, та місцеві жителі мужньо оборонялися. Коли в нерівному бою полягла більшість захисників і шляхта вдерлася у місто, дружина сотника Зависного, щоб не попасти в полон, підпалила пороховий льох. Вибухом було знищено багато шляхтичів-поляків. Після загибелі оборонців фортеці, Буша стала пусткою і лише в кінці 17 ст. почала відроджуватися. Подіям у Буші присвятив драму "Оборона Буші" та повість "Облога Буші" М.П. Старицький. Нині Буша – село Ямпільського району Вінницької області.

заповідник БушаЗнаходиться село за тридцять кілометрів від районного центру. Вона розташована на схилах і в низовині, а зі сходу, півночі та південного сходу оточена трьома мальовничими горами – Татарською, Лисою і Леськівкою, схили яких укриті лісами та чагарями. Чимало садків є і в самому селі. В зелені потопають і неповторні береги Мурафи та її притоки Буші, яку ще називають Бушанкою. Скелі з природного каменю – пісковика, які подекуди виступають поміж садів чи уздовж берегів, надають місцевості особливої чарівності. Деякі туристи порівнюють бушанські краєвиди з кримськими.

Заповідник, площею 6,68 га , створено на основі комплексу об’єктів культурної спадщини. На території заповідника знаходяться 2 пам’ятки національного значення: скельний храм ІІ-V-ХVІ ст., підземні ходи та оборонна фортеця ХVІ - ХVІІ ст., а також багатошарові поселення трипільської, скіфської, пеньківської та давньоруської культури, середньовічне кладовище.

Парк кам'яної скульптуриОкрасою заповідника є парк кам’яної скульптури під відкритим небом, в якому нараховується 160 скульптур. Ці творіння виготовлені на протязі 21 року професійними скульпторами та народними умільцями.

Оборонна фортеця

Пам’ятка археології та архітектури і містобудування. Залишки підземних ходів і вежа фортеці ХУІ-ХУІІ ст. пам’ятка національного значення.

За свідченням очевидців, замок був класичною фортифікаційною спорудою ХУІ – ХУІІ ст.ст. і відігравав важливу роль в захисті південних кордонів. Замок був знищений під час знаменитої облоги Буші польськими військами. Залишки замку розташовані на мисі, який утворений при злитті річок Мурафи і Бушанки. Займає площу 0,5 га. Висота 20-30 м над рівнем річки Мурафи.

Збереглась одна з дозорних башт 7х7 м. та склепінчастий льох.

Могилів-Подільський

Чотирьохсотрічна історія міста, заснованого молдавським хазяїном Ієремією Могилою, залишила не один яскравий слід на території нинішнього Могилева-Подільського. Чимало пам'ятних місць і на околицях мальовничого містечка. Археологічні знахідки свідчать про ранні поселення на території Могилева. У с. Бернашівказнайдені залишки ранньо-трипільського поселення, а в с. Григорівка - древнє скіфське городище, датоване VІ - ІV ст. до н.е.

Миколаївська церкваІсторичні джерела повідомляють, що в цій місцевості Ієремія Могила побудував замок і подарував його своєму зятеві брацлавскому магнату Стефану Потоцькому, який із вдячності тестеві назвав містечко Могилевом. Прикордонне розташування містечка стало причиною численних нападів і боїв, важливих історичних подій, що розверталися тут. У свій час у Могилеві розташовувалася штаб-квартира польського гетьмана Станіслава Жолкевського, звідси на Хотин вирушив і гетьман Петро Сагайдачний. Під час Визвольної війни 1648-1654рр. місцеві жителі активно підтримували повстання проти шляхти.

Розташований на перетині торговельних шляхів з Молдови в Україну, з Галичини до Чорного моря, місто вже тоді було найбільшим на Поділлі і за чисельністю населення перевищував Кам'янець-Подільський. А з розвитком судноплавства по Дністру (друга половина XІХ століття) і будівництвом залізниці стає центром хлібної торгівлі і промисловим центром Наддністрянщини.

Революція, голодомор, репресії і Велика Вітчизняна війна забрали життя тисяч могилівчан. Під час війни німці створили в Могилеві гетто для єврейського населення. Експозиції краєзнавчого музею Могилева-Подільського розповідають про героїчне минуле міста і його жителів - патріотів своєї землі.