Меню

Контакти

Наша адреса:
Україна, м. Хмельницький, вул. Козацька, 19, офіс

Наші телефони:
+38(067) 208-60-53
+38(097) 182-28-67
+38(098) 644-37-87

E-mail:
natali11274@rambler.ru

Реєстрація

Погода

Погода в Хмельницком

Меджибіж-Головченці-Летичів

Програма туру:

Фортеця, Спасо – Преображенський монастир, св. джерело Санктуарій Матері Божої


Меджибіж

КрепостьМеджибіж Хмельницької області, одне з стародавніх мальовничих містечок Подільського краю, розташоване на річці Південний Буг. Над долиною річки, над квітучими заплавними луками здіймається старовинна фортеця, у розташуванні якої вишукано поєднуються незвичайний ландшафт з традиціями містобудування сивої давнини.

Перша згадка про Меджибіж у "Літописі Руському" датується 1146 роком: "Ізяслав же, водивши Всеволодовича Святослава до хреста, дав йому Божський і Меджибож..." Ізяслав, онук Володимира Мономаха, надавав цій землі особливого значення. То була межа Київської і Волинської земель, прикордонний форпост і проти західної експансії, і проти половецького степу. Таке географічне розташування визначило подальшу історичну долю Меджибожа. З 1148 року в ньому став до князювання Ростислав, син засновника Москви Юрія Долгорукого. Він значно укріпив фортецю.

В різні часи на цей край нападали татари і турки, литовці і поляки. Війни не раз призводили до руйнування міста. З XV до XIX століття Меджибіж належав польським магнатам Синявським і Чарторийським. Тут вирувало як суспільно-політичне, так і культурне життя. В 1593 році Меджибожу було надано Магдебурзьке право, яке визначило самоврядування міста і зміцнило його ремісничі цехи. Як його символ, з'явились міська печатка та герб. Яскраве історичне життя міста пов'язане з подіями Визвольної війни українського народу 1648-1676 pp. В цей час у Меджибожі перебував з військом гетьман Богдан Хмельницький та його сподвижники Богун і Кривоніс. В XVIII столітті в Меджибожі жив Ізраїль бен-Еліезер, Бааль-Шем-Тоб (БЕШТ) - засновник хасидизму. Він похований на місцевому іудейському кладовищі.

В місті народився Володимир Каліграф (1722-1794) - вчений, префект Московської Духовної Академії, послідовник матеріалістичних ідей школи Лейбніца, друг українського філософа Григорія Сковороди. В XIX столітті в Меджибожі під час літніх військових маневрів перебували російські імператори Микола І та Олександр II. В Меджибожі в 1846 році гостював великий український поет Тарас Шевченко. Він був закоханий у неповторну красу цього міста.

Головченці

Спасо-Преображенський монастирЧенці були першими, хто оселився у цьому затишному куточку Поділля. Монастир дав початок поселенню. Звідси й одна з версій походження назви селища Головченці, в якому з давніх давен головними вважаються ченці.

Головченський монастир був заснований невідомими пустельниками, які знайшли собі притулок у цих безлюдяних місцях. Ченці викопали собі землянки, звели дерев’яну церкву, а згодом заснували монастир. Вперше Головченський Спасо-Преображенський монастир згадується у 1540 році.

Хоча перші пустельники й обрали для свого поселення затишне місце, життя обителі не було спокійним і легким. У першій половині Спасо-Преображенський монастир18 століття, як і більшість Подільських монастирів, Головченський монастир був силоміць перетворений на уніатський. Але вже у 90-х роках того ж століття, коли древня земля Києво-Галицьких князів Подолія вийшла з під влади Польщі, протягом 2 років усі віруючі, храми і монастирі (в тому числі і Головченський) повернулися від унії до Православної Церкви.

Нищівної руйнації святиня зазнала за часів радянської влади. Мало чого збереглося, але віруючим вдалося зберегти головні святині обителі.

Серед збереженого також місцевошанована Казанська ікона Божої Матері та Святе Розп’яття, яке було виготовлено на Святій Горі Афон у Іллінському скиту Пантелеімонівського монастиря. Про це свідчить напис.

чудотворна ікона святого Онуфрія ВеликогоЯк свідчать місцеві жителі, вперше обитель було закрито після смерті Леніна у 20-х роках ХХ століття. Його використовували як дитячий притулок, інтернат, а потім і як спеціальну школу для дітей з розумовими та фізичними вадами. Монастирський цвинтар стерли з лиця землі за допомогою бульдозерів та перетворили на спортивний майданчик.

На короткий час монастир відкрили під час Великої вітчизняної війни, але потім закрили знову. Ченці мусили жити по людях, переховуватися та таємно звершувати богослужіння. Таємно приходили до колишніх насельників за благодаттю таїнств, благословенням та духовною порадою і місцеві жителі.

Відроджувати святиню почали на початку 90-х років ХХ століття як парафіяльну церкву. Чернече життя у обителі відродилося за благословенням Священного Синоду Української Православної Церкви влітку 1996 року. Сьогодні у обителі майже 30 сестер.

Відбудовано, вкрито куполом та розписано кам’яний Спасо-Преображенський храм обителі. У відремонтованому чернечому корпусі облаштовано домову церкву на честь преподобного Онуфрія Великого. Поступово повертаються інші корпуси, які доводиться піднімати з руїн. Значну частину території обителі і сьогодні займає школа-інтернат.

Летичів

Костьол (1606-1638 гг.) домініканського монастиряЛетичів - районний центр при впадінні річки Вовк у Південний Буг.

В XII-XIII століттях ця територія входила до складу Болоховської землі. Захопивши 1362 року ці землі, литовські феодали побудували в Летичеві фортецю. Місто з 1434 року входило до володіння польських королів. В XV-XVI століттях Летичів зазнав розбійних нападів кримських татар і турків. У Визвольній війні 1648-1654 років місто було у районі активних бойових дій. Населення приймало участь у селянсько-гайдамацькому повстанні 1734 року. В першій третині XIX століття Летичів став центром антикріпосницької боротьби.